Князювання

В останні роки життя Володимира його численні сини перестали коритися батьку. Спочатку повстав турівський князь Святополк, за що був кинутий у в'язницю. Потім відмовився платати данину новгородський князь Ярослав. Розлючений Володимир став готуватися у похід проти нього, але 15 липня 1015 р. раптово помер. Між братами спалахнула війна. Святополк, прозваний Окаянним, вів себе найбільш брутально. Він убив трьох братів - Бориса, Гліба, Святослава. Кілька разів приводив на Русь поляків, щоб здобути Київ. Нарешті, розбитий на річці Альті військами Ярослава, що складалися з новгородців і варягів, Святополк втік до Польщі, дебезслідно зник. Великим князем київським став Ярослав Володимирович (1019-1054), прозваний за розум і вченість Мудрим. Незважаючи на своє слабке здоров'я, вроджену кульгавість, новий князь був завзятим полководцем і енергійним державцем. Його християнське ім'я - Юрій.

Прийшовши до влади, Ярослав Мудрий ще довгі роки приборкував інших князів та племена. Чернігівщина перейшла до нього лише після смерті брата, сильного князя Мстислава, який понад 10 років володів лівобережною частиною Русі від Чернігова до Тмутаракані. Він допоміг Ярославу повернути захоплені польським королем Болеславом I Хоробрим червенські міста. Над річкою Сян брати спорудили західний форпост Русі - місто Ярослав (тепер у Польщі). Було укріплено населені пункти на території Волині, де жили дуліби й бужани.

Ярослав поширив владу на західне узбережжя Чудського озера, де було споруджено місто Юр'єв (тепер Тарту в Естонії). Відновилася влада київського князя над ятвягами на Німані. Після завершення міжусобної боротьби князь сприяв відродженню сільського господарства, ремесла, торгівлі. Розбудовував Київ, Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород.

Найбільше зроблено князем Ярославом для зміцнення південно-східних кордонів. Як і його батько, Ярослав будував міста-фортеці на Росі, Стугні, рішуче боровся з кочовиками. Коли 1036 р. навала печенігів докотилася до Києва, князь зібрав великі сили і дав рішучий бій під столицею. Літописець відзначив: «Була битва жорстока, і тільки навечір Ярослав узяв гoру.Побігли печеніги у різні боки, бо не знали куди бігти. Тікаючи, одні тонули в Сетомлі, інші в інших ріках, а ще інші невідомо де бігають і донині». Розбиті вщент вороги більше не нападали. Частина їх пішла на схід у далекі степи, де асимілювалася з іншим народами, а частина, що залишилася біля кордонів Русі, підкорилась її владі і розчинилася в місцевому населенні.

Успіхи зовнішньої політики Ярослава грунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв’язки. Так, трирічна війна Русі з Візантією завершилася примиренням і шлюбом сина Ярослава Всеволода з донькою імператора Костянтина ІХ Мономаха Анастасією. Пізніше їхній син, Володимир Всеволодович, успадкував від візантійського діда прізвисько Мономах.

Сам Ярослав був одружений на доньці шведського короля Інгігерді. Син норвезького короля Гарольд Сміливий побрався з донькою Ярослава Єлизаветою. Анастасія Ярославна стала дружиною угорського короля Андріана І. Талановита і освічена Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І та після його смерті певний час управляла країною. Польський король Казимир І Відновлювач був одружений на сестрі князя Марії-Доброгніві. Династичні стосунки були також з Німеччиною. За Ярослава Мудрого середньовічна держава русичів дістала широкого міжнародного визнання. Князя Русі недаремно називали «тестем Європи».

Місто Київ перетворилося в одне з найбільших і найгарніших міст у середньовічній Європі - «матір міст руських», прекрасну столицю Русі. На місці розгрому печенігів князь розпочав міську забудову. Він оточив нову частину міста великим валом і високою дерев'яною стіною. На відміну від старої частини - «міста Володимира», юна дістала назву «міста Ярослава». Головні південні ворота, над якими височіла церква з золотою банею, дістали назву Золотих. У центрі «міста Ярослава» в 1037 р. споруджено митрополичий Софійський собор, що зберігся й донині. Зміцнювалися міські укріплення. Ремісничо-торговий Поділ обнесли верхнім та нижнім валом. У Києві накопичувались багатства. Він став визначним адміністративним і торговельним центром. Його зв'язки охопили багато країн Європи та Азії.

Населення Києва швидко зростало. Окрім князівської родини, бояр, дружинників, у ньому селилися ремісники, купці, лихварі. У період розквіту місто мало до 8 тис. дворів і близько 50 тис. чоловік населення. За розмірами, бурхливістю життя та багатством Київ досяг рівня найбільших столиць Європи - Лондона і Парижа. Його навіть стали називати суперником Константинополя.

Населення столиці Руської Землі в цілому було однонаціональним - русичі-українці. Але поруч з ними в XI ст. у Києві мешкали іноземні купці - греки, варяги-скандинави, араби, сирійці, франки, поляки, ще в X ст. з'явилася община євреїв-іудеїв.

Зростання військової, політичної і економічної могутності держави спричинило консолідацію праукраїнських племен, асиміляцію їхньої мови, характеру, вело до поступового формування єдиної української народності.

Велике значення в політичному і релігійному житті Руської держави мало оформлення константинопольським патріархом у 1039 р. самостійної київської церковної митрополії. Підвищенню ії авторитета сприяло призначення у 1051 р. першого митрополита-русича Іларіона. Він був вихідцем з народу, священиком у Берестовому, але згодом став видатним діячем християнської церкви і письменником. Йому належить визначний філософський твір «Слово про закон і благодать». 3 ініціативи князя Ярослава й митрополита Іларіона по всій країні розгорталося церковне й монастирське будівництво, широка освітня, культурна та благодійна діяльність. У «Повісті минулих літ» сказано, що за Ярослава «стала віра плодитися і поширюватися пo Русі, і чорноризці (монахи) стали множитися, з'явилися монастирі. Любив Ярослав церковні устави (закони) і священиків дуже шанував, а понад усе почитав чорноризців». До кінця правління князя Русь уже мала шість церковних округ - єпархій, на чолі з єпископами. При ньому ж виник і Києво-Печерський монастир (згодом Лавра). Спочатку в печері на березі Дніпра оселився майбутній митрополит Іларіон. А згодом, у 1051 p., прийшли ченці Антоній і Феодосій, які походили з бояр. Вони стали першими печерськими чорноризцями і святими. Мощі Антонія й сьогодні зберігаються у Лаврі. У цьому ж монастирі на початку XII ст. чернець Нестор написав літопис «Повість минулих літ».

З формуванням нових суспільних відносин почалося збирання і запис поширених у народі правил взаємостосунків між різними верствами населення країни. З'явилися писані закони. Початок юридичному оформленню законодавства був покладений збіркою законів під назвою «Руська Правда». До нас дійшло понад 100 списків цього історичного документа, переписаних протягом XIII-XVIII ст.

ф